пятница, 21 декабря 2012 г.

№2 Леона Вишневська

№2
Леона Вишневська


Мені справді соромно,що я дізналась про цю дівчину нещодавно.Її поезія змушує кожну клітину мого тіла відчувати дивний мандраж,який супроводжують сум і радість одночасно
Це геніально.Гарна,розумна,талановита молода жінка у наш час-щось на грані фантастики
.Щось на межі інсульту душі від насолоди
..почитайте,гарантую,вам сподобається



 Час-як повна жменя піску, тільки розгорни долоню
і він поллється днями крізь пальці.
Ти можеш вийти з мережі зв’язку, можеш
загубитись хвилею світла між цих забутих Господом станцій.

Небо й далі буде схожим на старий, відболілий синець,
який сонцем ніколи не зійде.
Віра, терпіння, безкорисна любов -все звелось на нівець.
А ти ще досі подумки танеш в його обіймах.

Руки тремтять, зіниці в агонії звузились.
Знаєш,
він почне цінувати все, що у вас було,
коли ти нарешті його залишиш.
Бо ми вчимось цінувати тишу через надлишок музики.


Може, це початок кінця?
Серцем бийся, не здавайся нізащо без бою!
Забудь, все що гнітить, все що він колись обіцяв…
І тоді чорна смуга життя може стати насправді злітною.



вторник, 11 декабря 2012 г.

Ти прокинешся завтра зранку

Чому ми так рідко читаємо вірші?

Адже у нас,в житті точно є час щоб поставити коммент під авою майже незнайомого нам чудака, щоб послухати пісню,яку вже всі заслухали до дірок і від якої тебе нудить.Є в нас час і на те,щоб почитати якісь групи в контакті подивитись якесь дурне,позбавлене сенсу відео,яке набрало купу переглядів в ютубі.Але кожен з нас знає,як важливо читати поезію,книги і розвиватись.Так скажіть,чому ми так рідко читаємо вірші?Нехай першою моєю щотижневою заміткою про поезію буде вірш 'Ти прокинешся завтра зранку'',Андрія Любки.


[Ти прокинешся зранку і скажеш]

Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш,
Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,
Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш, 
Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:
 
Я кинув курити учора вночі, 
Прочитав есемеску, дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у кімнату,
Увімкнув світло, сорочку зім’яту
Підібрав із крісла, налив собі рому, 
І подумав: нарешті вдома.
Скільки всього і скільки я мандрував!
Стежку смерті тричі вночі минав.
Довго жив без тебе, набрався пороків,
Написав дві книжки, мені двадцять років.
І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,
За те, що живу, і за те, що пишу,
За хороші фільми, нормальну траву,
За тебе включно, за наше життя, 
За всю цю музику без кінця,
За цю от сцену і за цей мікрофон,
За мій розряджений телефон,
За твою смс: скоро прийду,
Боже, дякую!
 
Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
 
Для тебе, кохана, я здатен на все,
Аби лише бачити твоє лице,
Аби лиш тримати за руку тебе,
Для тебе, рідна, я здатен на все. 
 
А потім в лікарні, як божий знак,
Медсестра мені скаже: у тебе рак.
І ти закричиш, а я промовчу,
Через вісім місяців ляжу в труну,
І голосно й гулко, як серцебиття,
Будуть мовчати земля й небеса.
І не мине навіть року, можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь дебіл.
Ти йому розкажеш якось вночі:
У мене був хлопець, писав вірші,
Помер у двадцять, у нього був рак,
Жаль, звісно, але рак – це рак.
 
І якщо після смерті існує життя, 
Якщо далі тече ця нестримна ріка,
Якщо  осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице,
Далі кохатиму тебе.


пятница, 30 ноября 2012 г.

Варшавська мелодія.Ось і закінчилась осінь.

Варшавська мелодія.

 Осінь завершилась.А найкращим завершенням моєї осені міг бути тільки похід у театр.Як б банально не звучало,але саме походу у театр з класом,я хочу присвятити цю статтю.Театр-для мене це одна з частинок мого життя,без якої воно просто втрачає свої барви,свою цікавість.
П`єса `Варшавська мелодія` припала до душі всім глядачам,я навіть от що скажу,плакали і сміялись ті,які пішли в театр добровільно-примусово,чи просто,бо нічого робити вдома у п'ятницю ввечері.
Дійство відбувалось у театрі імені Марії Заньковецької,на камерній сцені.Написана п'єса у 1967 Леонідом Зоріним,показала нам,такі недоліки сталінського керівництва,а саме  закон 1947 р., що забороняв шлюби з іноземцями.
Це історія двох молодих людей,вона-полька,студентка консерваторії,яка живе два роки в країні і збирається стати співачкою.Він-радянський студент,що мріє займатись виноробством. Зустрічались вони десь близько року,але це все зруйнувалось отим  сталінським законом.Вони роз'їхались і побачились лише через 10 років.І ось, вони вже одружені.Вона-на полякові, а він на звичайній радянській жінці.Проте,їм довелося знов розлучитися.Чим закінчується ця історія я говорити не хочу,буду інтригувати свого читача,який вистави ще не бачив,але хоче подивитись.
Час від часу ця,не побоюсь цього слова,геніальна акторська гра розбавлялась чарівними танцями евриїдок-танцівниць у ніжно-блакитних сукнях.
Найбільше у виставі мені сподобалось те,що у словах Віктора були присутні вірші одного з моїх улюблених поетів-Василя Симоненка. 
Ця вистава вразила мене до глибини душі.Плакати і сміятись справді було над чим.Містичний збіг ім'я головного героя із іменем мого першого кохання,змусив мене задуматись.Та те що я точно можу сказати,ті що ще не бачили цієї вистави-сходіть не пожалкуйте.Адже таке естетичне задоволення варте набагато більшого аніж 25 гривень і трохи більше години вільного часу.
У ролях:
Гелена-Юлія Михалюк
Віктор-Олександр Норчук.
Евриїдки-Наталія Боймук,Христина Гузиль,Світлана Мелеш,Марія Шумейко.

воскресенье, 18 ноября 2012 г.

Ми студенти!Ми найтепліші:)

Саме під таким гаслом пройшов день студента у Львові.
17 листопада перед ТРЦ Кінг-Крос відбувся концерт,присвячений дню студента.Це була найгарячіша подія цієї осені,присвячена всім,хто навчається.У концерті взяли участь такі гурти,як `Дикі Серцем','Цвіт кульбаби',`ROCK-H`,співачка Олеся Киричук та звісно,ті,кого всі чекали,улюбленці  львів'ян-гурт 'Антитіла'.

Все дійство відбувалося на вулиці,де поставили велику сцену.Незліченна кількість студентів,позитивні емоції і хороша музика перетворили звичайний день студента у справжнє свято.Незважаючи на те,що на дворі було холодно,ми зігрівались,як могли.Танцювали,співали,стрибали,брали участь у конкурсах,іноді вибігали попити гарячої кави.Усі виконавці дуже привітно відносились до глядачів,давали автографи,фотографувались,жартували.
А фронтмен гурту 'Антитіла' зазняв відеоролик,у якому студенти вигукували:-'Від Луганська і до Львова лине українська мова!'
Одна із глядачок,Тетяна Луник,поділилась своїми враженнями після концерту: 
 ''Це було настільки класно,такий заряд позитиву який я отримала,я не отримувала ще ніколи.Правду говорять,що Львів це місто у якому панує лише радісна атмосфера.Антитіла були гвоздем програми,а попередні учасники розігріли публіку настільки,що ми і не відчули,що надворі -1.''
Хочу сказати,що ми не даремно весь суботній вечір провели на холоді. Не відомо,чи буде колись і ще один такий 'День студента',коли більша половина львівських студентів відриватиметься  під 'живий' звук класних гуртів,співатиме,відчуватиме себе абсолютно щасливими,не зважаючи на холод чи інші незручності.Варто подякувати організаторам,які своєю працею,зігріли сотні студентських сердець.
Ведучий зігрівав нас жартами і конкурсами,а його зігрівало UFO
'
''Дикі серцем''

'Антитіла' в живу просто неймовірні..


пятница, 16 ноября 2012 г.

Вогнеборці.Ось ким має пишатись Україна!

Зараз листопад,а це означає що навчання у самому розпалі.У особливому ``розпалі`` воно у студентів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.Особливу увагу я хочу зосередити на 1 курсі пожежної безпеки.Адже цього літа це були звичайні хлопці,які могли собі дозволити гуляти у звичайній,зручній для них одежі,які обіймались із своїми дівчатами,ходили на вечірки,жили своїм звичним життям.Тепер це юнаки,які живуть у казармі,дотримуються чіткого розпорядку дня,не так часто бачаться із близькими,ходять на заняття,вивчають пожежну справу.Та вони самі вибрали свій шлях.Хтось йшов до нього рік,а хтось змалечку мріяв стати рятівником.
     У мене була можливість побувати на прийнятті присяги.15 вересня понад 200 курсантів одягнені у гарну форму,урочисто марширували,співали пісень,та все це вони робили настільки чітко і синхронно,що більшість глядачів не могли повірити своїм очам.Для мене це було ніби кадр із якогось кінофільму про героїв України.Зі стін навчального закладу вийшло понад 30.тис фахівців,серед яких 44 стали генералами.Новоспеченим рятувальникам є на кого рівнятись.Значний відсоток першокурсників є продовжувачами родинних династій пожежних-рятувальників.


Гордість нашої держави!
    У найближчому майбутньому збираюсь взяти інтерв'ю у одного із студентів 1-го курсу,сподіваюсь цього тижня мій блог поповниться на одну-дві цікаві статті про життя у стінах МНС.
  А зараз вони навчаються,пройшли КМБ,щодня важко працюють фізично для того,щоб бути опорою нашої сильної та незалежної України! 
Понад двісті палючих сердець.

четверг, 15 ноября 2012 г.

Вперше.

Перший крок до кар`єри журналіста.

Семків-13 балів.Саме з цих слів і почалось моє навчання у Малій Академії наук на факультеті журналістики.
Важко передати словами те хвилювання,яке всі,тоді ще,зовсім не досвідчені журналісти малої академії переживали,коли вперше ввійшли до величезної аудиторії університету імені Івана Франка.Мені здавалося,що до стелі не дотягнутися навіть сівши на плечі баскетболіста НБА.Сиділи ми за великим круглим столом,у кожного був в руках маленький клаптик паперу і ручка.Тоді,наш викладач,Мирослава Юріївна Зінько,вже знала,що кожен із нас собою представляє,бо досить скрупульозно вивчила результати нашого тестування,яке проводилось за тиждень до цього.Ось саме в цей момент,коли більшість з нас нервово гризли ручку,вона і сказала нам найважливіші слова,які нам і хотілось тоді почути:
`Як ви вже зрозуміли,ви вже студенти.Студенти Малої академї наук у Львові`.
 Коли я побачила на обличчі людей,що оточували мене добрі і щирі посмішки,на душі відразу стало тепло,та я відчула,що це саме те оточення,з яким я хочу пройти і вогонь,і воду,і купу довгих,та все-таки цікавих лекцій:)
З цього часу пройшло вже два довгих,цікавих,насичених місяці.
Я знайшла нових друзів,вивчила багато нового і цікавого.Зрозуміла,ким саме я хочу бути в майбутньому.
Ось,який цікавий та насичений тиждень мають `МАНівські` журналісти:
  • Понеділок.16.30. 404 аудиторія,вулиця ген.Чупринки 49.Заняття з основ журналістики.викладач Наталія Олегівна.
  • Середа.16.30.  404 аудиторія,вулиця ген.Чупринки 49.Заняття з української мови.викладач Мирослава Юріївна.
  • Середа 18.30.Інтернет журналістика
  • Четвер 16.30.228 аудиторія Львівська політехніка.гол.корпус викладач Тетяна Василівна.
Як б не було важко відвідувати заняття,особливо мені,людині яка живе за містом,ми з радістю ходимо на заняття,весело проводимо час,та самі будуємо свій шлях-шлях майбутнього українського журналіста!:)